6. Тяжкі умови для провадження духовно-освітньої праці в житті УАПЦеркви на еміграції. Перешкоди для розвитку церковного видавництва. Заснування Синодом „Богословсько-Наукового Інституту" і його завдання. Справа уніфікації богослужбових текстів в УАПЦ. Видання богослужбових чинів. Церковна преса. Календарі. Законовчительство по таборових школах; підручники. Справа підготовки кандидатів священства. Затвердження Синодом „Статуту Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦ", представленого ініціятивною групою професорів. Великі труднощі провадження Академії. Невідповідність навчальної програми Бог.-Пед. Академії; зміни програми. Конфлікт між Синодом і Професорською Радою та Сенатом Академії. Затвердження нового „Статуту Богословської Академії" Собором Єпископів 3. XI. 49 р. Марні надії на переїзд Богословської Академії ін корпоре до Америки. Ліквідація Богословської Академії УАПЦеркви на чужині

В умовах еміграційного життя по таборах, як перехідного часу, коли джерелом матеріяльного існування скитальців була доброчинність держав-переможців, тяжко було сподіватись широкого розвитку культурно-освітньої діяльности взагалі, а зокрема і в житті УАПЦеркви. Констатуючи невідрадний стан церковно-видавничої справи УАПЦ на еміграції, доповідач на цю тему на Українському Церковному З'їзді в Регенсбурзі казав: „Чого б ми не торкнулись, чи потреб богослужбового культу, чи навчання Закону Божого по наших таборових школах, чи місійної літератури широкого вжитку, чи проповідницької літератури, чи потреб в знанні нашої церковної історії, чи тим більше, глибшого богословського та релігійно-філософського знання, а врешті й відомостей та освітлення сучасного нашого церковного життя та життя інших християнських церков через який церковний журнал чи часопис, - скрізь недостачі, браки, вбогість, скрізь широке поле, часто не зоране й не засіяне, поле до праці"...

До речі можна тут пригадати, що й взагалі відродження Української Православної Церкви, як Національної, почалось і проходило в дуже несприятливих для розвитку в ній церковно-видавничої діяльности зовнішніх умовах, було бідне, не відповідало широчині завдань, які вимагані від Національної Церкви Православної багатомільйонного народу. Про стан цієї церковно-видавничої діяльности УПЦеркви і перешкоди в ній в Східній Україні до другої світової війни написано нами в розд. II, т. IV, ч. 1, стор. 207-214; на Західній Україні під Польщею в розд. III, т. IV, ч. 2, під-розд. 12; на всій Україні в часі другої світової війни під німецькою окупацією в розд. IV, т. IV, ч. 2, підрозд. 5. Очевидно, що церковна влада УАПЦеркви на еміграції могла користати найперше для Богослуження з того, що вже було видано в перекладах на живу українську мову до еміграції, передруковуючи ті видання. Але дуже малі спроможності для друку, при малих фінансових засобах УАПЦеркви на еміграції, залежали найперше від загальних труднощів друку в Німеччині, унормованого по тяжкій війні певними обмеженнями права, викликаними особливо недостачею паперу. Тому в перших місяцях церковне видавництво УАПЦ обмежувалось ротаційним способом видання, чи, як тоді казали, була „доба циклостилевого видавництва". При замовленні друку книжки чи періодики в друкарні вимагалась наявность ліцензії від влади, чи дозволу на друк, а для того, щоб отримати цей дозвіл, треба було виказатися приділом паперу, потрібного на той чи інший друк. Приділ же паперу на українську пресу був вичерпаний, при чому Церква при розподілі ліцензій була обійдена. Але в другій половині 1947 р. прийшла з допомогою УАПЦеркві Рада Світового Союзу Християнських Церков, яка офірувала і прислала з Швеції УАПЦеркві на еміграції цілком достатню кількість потрібного паперу, так що після цього залишались труднощі тільки в одержанні цензурного дозволу на друк, що вимагало теж довшого часу.

Установою при Свящ. Синоді УАПЦеркви, яка покликана була відати церковно-видавничою справою, був Український Православний Богословсько-Науковий Інститут, заснований на підставі постанови Собору Єпископів Церкви 16 березня 1946 р. Статут цього Інституту був затверджений Синодом 16 червня 1946 р. На Директора Інституту було призначено Синодом проф. Івана Вла-совського; з від'їздом його в серпні 1948 р. до Канади, на Голову Інституту був покликаний Синодом архиєпископ Ніканор. 17 вересня 1946 р. відбулось Організаційне Зібрання членів Інституту. Основна Наукова Колегія його була утворена Синодом в складі: єп. Володимир, єп. Сильвестер, протопресв. П. Калинович, прот. М. Овчаренко, прот. О. Попов, прот. І. Губаржевський, проф. І. Вла-совський, проф. Д. Дорошенко, проф. Ф. Кульчинський, проф. П. Ковалів, проф. Левицький і член-секретар Інституту Н. Кибалюк. На організаційному зібранні було кооптовано, згідно з пп. 4 і 5 Статуту, нових членів: архиєпископа Михаїла, прот. А. Сагайдакінського, прот. Бориса Яковкевича, прот. А. Селепину, свящ. М. Карачківського, д-ра Д. Олянчина, проф. В. Петрова, проф. Г. Ва-щенка, проф. М. Маркевича і доцента В. Гришка. Організовано було комісії з членів Інституту - Редакційно-видавничу (голова І. Власовський), Перекладницьку (голова П. Ковалів), Шкільну (голова Ф. Кульчинський) і Місіонерську (голова о. П. Калинович).

По думці „Статуту Українського Православного Богословсько-Наукового Інституту" при УАПЦеркві на еміграції була це богословсько-вчена колегія, що мала метою „організувати наукові сили з-поміж української православної еміграції для розроблення і виявлення в наукодих працях української православно-богословської думки та церковно-історичних дослідів, допомагати Свящ. Синодові в упорядкуванні богослужбових текстів в живій українській мові та бути допомічним органом Синоду в ширенні й поглибленні серед вірних УАПЦеркви релігійної освіти та християнсько-морального виховання". Але ж, з відкриттям у листопаді 1946 року Богословсько-Педагогічної Академії УПЦеркви, професорський склад якої і мав бути богословською колегією для розроблення української православно-богословської науки, прийшло фактично до звуження завдань Богословсько-Наукового Інституту при Синоді: він став властиво „Церковно-видавничим Інститутом", з дорученням йому рецензій й на літературу, переклади богослужбових чинів, підручників по Закону Божому, що подавались до Свящ. Синоду для одержання благословення на їх 'видання, чи вже для вжитку в церковному житті. Бо ж, як видно з комунікату Канцелярії Свящ. Синоду від 8 квітня 1946 р., Собор Єпископів, в ухвалах з дня 16 березня 1946 р. централізуючи церковно-видавничу справу при Синоді щодо видання книг Св. Письма, Богослужбових і шкільних підручників по Закону Божому, не мав на меті змонополізувати саме видання. Комунікат той каже, що Синод „радо вітатиме всяку приватну ініціятиву в справі видання книг Св. Письма, Богослужбових" і т. под.; йшло тільки про апробату і благословення такого видання Вищою Церковною владою з метою впорядкування священних текстів, перевірки укладу і змісту підручників науки релігії, пляновости у виданні книг церковного вчительства.

Справа уніфікації молитовних і взагалі церковно-бослужбо-вих текстів в перекладах на живу українську мову була в тих часах однією з найважливіших справ в житті УАПЦеркви на еміграції. Хаотична практика у вживанні духовенством по церквах на еміграції ріжних українських богослужбових текстів, іноді навіть по „записках", вживання рівно ж українських молитовників для школи з ріжними текстами молитов звернули на себе увагу Собору Єпископів вже в березні 1946 р., але висвітлені вже вище несприятливі умови для друку не давали можливости навіть розпочати боротьбу з цим хаосом. Церковний З'їзд УАПЦеркви 25-27 грудня 1947 р. в Регенсбурзі теж констатував, що „тяжкі умови по-военного життя не дали змоги Свящ. Синодові розвинути церковно-видавничу справу", але, ,,з огляду на те, що тепер обставини покращали, З'їзд просить Св. Синод: 1) Активізувати цю ділянку церковно-релігійного життя і в приспішеному темпі наладнати видавництво і поставити його на належну височінь. 2) Вжити всіх засобів до уніфікації текстів Богослужбових книжок і видати найбільш потрібні з них, а також видати поширений молит-вослов зі щоденними молитвами та найважнішими частинами Бо-гослужб; видати також церковні музичні твори. 3) Видавати раз на місяць журнал, який би охоплював життя УАПЦеркви взагалі і подавав би матеріял релігійно-морального змісту для широкого кола вірних". (Протокол ч. З засідання Укр. Церковного З'їзду в Регенсбурзі 27. XII. 47 р.)

Щодо уніфікації Богослужбових текстів в УПЦеркві, то ця важлива справа все ж таки й до цього часу залишається в багато чому ,,ріит сіезісіегшт" (побожне бажання). Не наводячи численних прикладів ріжноманітности текстів, можемо подати, як в одній і тій же УГПЦеркві в Канаді навіть ієрархи різняться у виголошенні архиєрейському за Службою Божою посеред співу „Святий Боже": один виголошує: „Зглянь з неба Боже і подивись". .., а другий „Поглянь Боже з неба і побач"...

З Богослужбових книг Синодом УАПЦ на еміграції було видано друкарським способом „Служебник" (1949 р.) в перекладі на укр. мову Комісії при Укр. Наук. Інституті у Варшаві з поправками, поробленими Комісією в 1944 р. в Бреслау та в остаточній редакції Комісією під головуванням архиєпископа Ніканора, в складі, крім нього, архиєпископів Ігоря і Генадія (ухвала Свящ. Синоду на IX сесії його 15 квітня 1948 р.). Р. 1950 було видано „Часослов" з Луцького видання (Т-ва ім. митроп. Петра Могили), за редакцією архиєп. Ніканора, в кількості 1500 примірників, видання ротаторне з браку потрібних фінансів. Ротаторним же способом ще раніше було видано „Святочну Мінею" - передрук з Київських перекладів (Церковне Управління УАПЦеркви в Еслінгені року 1946), акафісти до Св. князя Володимира, Почаївської Божої Матері, преп. Іова Почаївського, прпмуч. Афанасія, ігумена Берестейського (вид. Свящ. Синоду). З благословенства митроп. По-лікарпа, видано було р. 1946 друкарським способом „Молитовник" (стор. 127. Кооперативне В-во „Заграва"). Окремими книжечками видавало церковні служби на великі свята (передрук з видання Церк. Управл. в Еслінгені) Генеральне Церковне Управління УАПЦеркви в В. Британії.

Періодиками в УАПЦеркві на еміграції були в циклостилеву добу „Церква і Життя" (Церк. Упр. на провінцію Віртемберг-Ба-ден), „Церковний Вісник" (Баварія-Мюнхен). Як орган УАПЦ на еміграції, почав, після Церковного З'їзду в Регенсбурзі, виходити місячник „Богословський Вісник" в р. 1948, благословляючи видання якого, митроп. Полікарп писав до його редакції: „Серед народу нашого на еміграції немало віруючих душ, Ідо в умовах ма-теріяльних недостач, в непевності й невідомості майбутнього, журбу свою несуть до Бога, в Ньому находять -втіху і підіймаються духом над земними турботами і скорботами ... Нехай же Господь допоможе „Богословському Вісникові", органові нашої Св. Церкви на чужині, сприяти поглибленню Богопізнання і християнського світогляду, просвіщати на підставі Слова Божого тих, що у тьмі перебувають, та відвернути від нездорової і неправдивої науки, лагідно повчаючи противників, щоб дав їм Бог покаяння на пізнання правди" (2 Тим. II, 25). На жаль, „Богословський Вісник" вийшов тільки в двох числах, ч. 1 за червень і ч. 2 за липень-грудень 1948 р., - валютова реформа в Німеччині не дала можливостей продовжувати видання. Від вересня 1952 р. органом УАП-Церкви на чужині в Европі стала „Рідна Церква" (нині квартальних). Органом Генерального Церковного Управління УАПЦеркви в Великій Британії став з 1950 р. часопис „Відомості" (нині квар-тальник).

Свящ. Синод УАПЦеркви на еміграції видав „Український Православний Календар" на рр. 1947, 48, 49 і 50-ий. Ці календарі являються цінною пам'яткою життя і діяльности УАПЦеркви в часах таборового життя українських вигнанців в Західній Европі. Цінні там церковно-уставові вказівки, які давались священикам, огляди подій з церковного життя УАПЦ за попередній рік, статті ідеологічного характеру. В одній з них читаємо: „В руках Божих - майбутнє українського народу, його державности, його Св. Церкви. Але ж, з вірою в Божу поміч, власними зусиллями будуймо своє життя, прямуючи до поставлених високих цілей, освітлених високими християнськими ідеалами. Майбутня Україна, а ще після страхіть безбожних експериментів улаштувати життя без Бога, не може нами мислитися інакше, як держава християнська. А. коли так, то Церкві Христовій в християнській Україні належить високе місце. Над взаємовідносинами Церкви і Держави слід глибоко задуматись і виробити ґрунтовні погляди, основані не на позиченні з чужих доктрин, як би вони модні й новітні не були, а на історії народу, на національній психіці українського народу... Гармонія, координація в діях Церкви і Держави, однаково Богом покликаних для добра людства, повинні лягти в основу церковно-державних відносин... Будемо вірити, що легковаження Церкви, звичка вживати ЇЇ як знаряддя для політичних демонстрацій, уступлять своє місце глибшому відношенню до національно-церковної проблеми в зрозумінні ролі й значення Церкви в житті Держави, зокрема ж у вихованні молодих поколінь - будучих громадян України". (Укр. Прав. Церк. Календар на 1949 р. ст. „Церква і Держава". Стор. 111-112).

Турботи про релігійне виховання й релігійну освіту українських дітей, української молоді лежали на серці проводу УАПЦеркви і в цю добу таборового життя українських скитальців. По початкових школах при таборових парафіях і по таборових гімназіях, з благословення правлячого архиєрея, священиками й світськими викладався Закон Божий. Програми навчання Закону Божого, опрацьовані архиєп. Михаїлом (для початкових шкіл) і прот. Іл. Нагірняком (для гімназій), з допомогою також проектів програм, надісланих прот. М. Лящуком, прот. Антохіем і свящ. М. Карачківським, були затверджені Свящ. Синодом 23 серпня 1946 р. і подані духовенству для користання у викладах науки релігії. На засіданні Синоду 12 листопада 1948 р. було затверджено змінену програму навчання релігії в 7-клясних початкових школах; нова програма була опрацьована прот. Філімоном Кульчинським, який був до виїзду його до Канади й шкільним інспектором при Свящ. Синоді по навчанню релігії по школах.

Підручниками по Закону Божому по початкових школах при парафіях були „Коротка наука Закону Божого, Старий Заповіт" архиєп. Ігоря; „Священна історія Старого Заповіту" і „Священна історія Нового Заповіту" - свящ. М. Карачківського; у виданні Синоду УАПЦ вийшов „Короткий Православно-Християнський Ка-техизис" прот. С. Гаюка (для початкових шкіл і нижчих кляс гімназій); „Поширений Катехизис Православної Церкви Христової для середніх шкіл" архиєп. Михаїла; у виданні Богословсько-На-укового Інституту - „Коротка історія Православної Церкви" в опрацьованні директора Інституту їв. Власовського; в основу першої частини підручника („Загальна церковна історія") покладена була „Історія Православної Церкви" - підручник для православних учнів видання Свящ. Синоду Прав. Церкви в Польщі, друга частина - „Українська Православна Церква" укладена цілком, майже, наново. На засіданні X сесії Синоду УАПЦеркви 12. XI. 48 року було ухвалено: „В цілях поглиблення знань про догматичні й канонічні підстави Св. Православної Церкви, зобов'язати законовчителів запровадити в VII клясі народньої школи та у відповідній клясі гімназії дисципліну про Церкву, після пройдення курсу Історії Церкви, й при навчанні цієї цінної й виховавчої дисципліни користатися, як підручниками, брошурами, видруковани-ми при виданні ч. І „Богословського Вісника": архиєп. Ніканора - „Догматично-канонічний устрій Св. Православної Церкви" і проф. Івана Власовського - „Канонічно-історичні підстави автокефалії Української Автокефальної Православної Церкви".

Засобами Богословсько-Наукового Інституту при Свящ. Синоді УАПЦеркви була видана р. 1946 монографія „Зепех. (їв. Вла-совський). Українська Православна Церква в часі другої світової війни - 1939-1945". Видання ротаторне (працею технічного співпрацівника Інституту Аркадія Ткачука), в 120 примірниках; з кінця 1947 р. і впродовж кількох місяців р. 1948 монографія ця передруковувалась у „Віснику" УГПЦеркви у Вінніпегу з метою дати відбитку окремою книжкою, але, з незалежних від автора монографії причин, окремою книжкою вона не була видана.

Вже на початку еміграційного життя, єпископат УАПЦеркви, перебуваючи майже три місяці в Бреслау, перевів, як вище опо-віджено (підрозд. 1), „Богословський Семинар" для підвищення духовної освіти духовенства. Тепер, в організації церковного життя УАПЦеркви на еміграції по скінченні другої світової війни, проблема не тільки підвищення кваліфікації духовенства, склад якого, з погляду освітнього рівня, був таки досить ріжноманіт-ний, а головне - підготовки нових кадрів духовенства УАПЦеркви, стала актуальною, при чому, як тоді ще була віра в скоре повернення на Батьківщину, то ці кадри мали б готуватися й на слу-ження в УАПЦеркві на Батьківщині. Єпископат УАПЦеркви був свідомий цього завдання, коли на Соборі Єпископів в Еслінгені 16 березня 1946 р. ухвалив: „Доручити Св. Синодові подбати про негайне заснування пастирських і дяківських курсів в одному з найвідповідніших міст на еміграції". Таким містом Собор признав Мюнхен, бо „мається там багато науково професорських сил". І далі: Доручити Св. Синодові подбати про заснування Богословського Відділу при одній з Високих шкіл, які існують на еміграції". (Протокол ч. З з діянь II Собору Єпископів УАПЦеркви на еміграції, відбутих дня 16 березня 1946 р.)

В актах Св. Синоду УАПЦеркви нема даних про те, що було зроблено Синодом для „негайного заснування пастирських і дяківських курсів". Натомісць в справі заснування Богословського Відділу при одній з Українських Високих шкіл на еміграції є листування єпископа Сильвестра з секретарем Синоду єп. Платоном, з якого видно, що в українському таборі Новому Ульмі постала „Ініціятивна група по заснуванню Богословської Школи" при Українському Університеті в таборі Новому Ульмі. Від цієї групи єп. Сильвестер, запрошений нею на вик. об. ректора Богословської Школи, надіслав ЗО квітня 1946 р. до Синоду протокол засідання тієї групи з дня 27. IV. 46 р. з долученням списка учбових предметів і намічених лекторів в Богословській школі; при тому ж таборі, як писав в листі до Синоду єп. Сильвестер, буде улаштований Інтернат на 50 студентів тієї школи. „Щиро вітаючи повзяту ініціятиву ВП Групи", Секретар Синоду єп. Платон в листі з дня З травня 46 р. до єп. Сильвестра повідомив, що „предложений проект заснування „Богословської Школи" в Новому Ульмі буде розглянутий на сесії Синоду УАПЦеркви, відбуття якої передбачається в половині травня місяця (46 р.) в Еслінгені. (Архів Св. Синоду. Розділ по реєстру V. Справа 31. Стор. 302-308).

На сесії Синоду, яка відбулася 14-17 червня 1946 р., були заслухані Синодом усні доповіді проф. П. Коваліва і Я. Моралевича в справі „відкриття Педагогічно-Богословського Інституту в Мюнхені"; по заслуханні було ухвалено: „Відложити розглянення цієї справи до часу представлення на письмі Статуту й програму та складу професорів Богословсько-Педагогічного Інституту". Після цього, в тому ж засіданні 16. VI була заслухана доповідь Секретаря Синоду, доповнена присутнім єпископом Сильвестром, в справі відкриття Богословської Школи в Новому Ульмі, і Синод постановив: „відкласти остаточне рішення в цій справі до часу вияснення справи з приміщенням для школи й учнів та їх утримання".

Через два тижні після цієї сесії Св. Синоду в часописі „Наше Життя" (Аугсбург) за 29 червня 1946 р. було оголошено: „Доводиться до відома українського громадянства, що в Мюнхені, з благословення Св. Синоду, засновано Богословсько-Педагогічний Інститут з чотирирічним курсом навчання. Запис студентів провадиться на факультети: богословський і педагогічний. При Інституті буде існувати гімназія; хто ще не має матури, може вступати до гімназії. Одночасно провадиться запис слухачів на 6-місячні пастирські курси, що відкриваються при Богословсько-Педагогіч-ному Інституті і мають підготовляти священиків. Персонально звертатися на адресу: Мюнхен, Дахауерштр. 9, приміщення парафії. Листи слати на адресу: Мюнхен, Блюменштр. ЗО/ПІ. Консисторія УАПЦ. Ректорат Богословсько-Педагогічного Інституту в Мюнхені оголошує конкурс на заміщення вакантних посад на Богословському факультеті. Всі зацікавлені особи можуть подавати заяви на адресу: Мюнхен, Блюменштр. ЗО/НІ. Консисторіум. Це оголошення просимо передрукувати в усіх укр. часописах. Ректорат".

На III сесії Св. Синоду, яка відбулась 23-26 серпня 46 р., на порядку денному була вже тільки справа про відкриття „Богослов-сько-Педагогічної Академії (а не „Інституту") УАПЦеркви в Мюнхені; справи ж про „Богословську Школу" в Новому Ульмі вже не було. На засіданні Синоду УАПЦеркви 24 серпня 1946 р. були заслухані надіслані Синодові Ректором Богословсько-Педагогічної Академії проф. П. Ковалівим такі документи, розглянені і затверджені Професорською Радою Богословсько-Педагогічної Академії: 1) Статут Богословсько-Педагогічної Академії, 2) Програма навчання Академії, 3) Попередній список професорів Академії. Заслухані були також і пояснення до цих документів присутніх професорів П. Коваліва, Я- Моралевича і В. Петрова. Синод прийняв „до затверджуючого відома" Статут з такими змінами чи додатками в ньому: „повна назва Академії має бути така: Богословсько-Педагогічна Академія УАПЦеркви в Мюнхені; деканів і професорів Богословського факультету обирає Професорська Рада, а затверджує їх на цьому становищі Синод УАПЦ; деканом Богословського факультету має бути особа духовна; на Богословському факультеті усі дисціпліни викладають особи православного іспо-відання". Синод затвердив програму навчання Богословсько-Педагогічної Академії, запропонував усталити список професорів її, а список професорів Богословського факультету на чолі з деканом представити йому на затвердження до наступної сесії Синоду. Згідно з т. 39 принятОго Статуту Академії, „найвищим органом управління Богословсько-Педагогічної Академії" була „Кураторія" в складі Голови і 6 членів. „Головою Кураторії е Єпископ, що призначається на це становище Синодом, а заступником Голови є Ректор Академії". На це становище Голови Кураторії, назване „Уря-дуючий Куратор", Синод призначив архиєп. Михаїла, а на „Почесного Куратора" Академії покликав митрополита Полікарпа. Синод на перші потреби, зв'язані з урухомленням Академії, асигнував 3000 нім. марок. Дата 24 серпня 1946 р. й стала вважатись днем заснування Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви на еміграції, яке заснування, - писав в листі до Синоду УАПЦ Ректор Академії, „є великою подією в історії нашої Церкви, як доказ єдности й високих вимог нашого суспільства мати своїх високоосвічених достойників Церкви, як мають їх інші народи Евро-пи" (Іbid., стор. 289).

Свящ. Синод УАПЦеркви на еміграції, рішення якого про відкриття високої богословсько-педагогічної школи в лоні УАПЦеркви ще за два місяці до цього рішення було попереджено оголошенням в українських часописах Ректоратом такої школи („Бого-словсько-Педагогічного Інституту") про заснування вже її і що при ній відкриється гімназія, а також б-місячні пастирські курси, - зовсім не зостановився і не задумався, як видно з постанов Синоду в засіданні 24 серпня 1946 р. про відкриття Богословсько-Педагогічної Академії, над питанням, чи він, а значить УАПЦерква на еміграції, має спроможності для провадження такої високої школи і чи доцільний в даних умовах життя самий навчальний плян, представлений Синодові від Професорської Ради Богословсько-Педагогічної Академії, яка вже існувала і той плян затвердила 16 липня 1946 р. Не видно, щоб постала навіть думка передати остаточно вирішення такої важливої справи, як відкриття вищої богословської школи УАПЦеркви, на Собор Єпископів тієї Церкви. Коли Синод в справі відкриття „Богословської Школи" в Новому Ульмі цілком слушно відклав рішення її до „вияснення справи з приміщенням для школи й учнів її та утримання їх", то при затвердженні „Статуту Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви" та обширного навчального пляну її, Синод не згадав ні про приміщення для високої школи, ні про гуртожиток для студентів, ні про удержання величезного професорського складу, ні про бібліоттку для професорів і студентів, ні про наукові приладдя, кабінети, лабораторії і т. д. для „Природничого відділу" Педагогічного факультету... Очевидно, що Синод задовольнився відносно цих потреб, які творять „сопсІШо зіпе ^иа. поп" існування школи, тим більше високої, параграфами „Статуту", в яких зазначено, що „Кураторія", - цей „найвищий орган управління Богословсько-Педагогічної Академії" (п. 39), - „пошукує та збирає матеріяльні засоби для утримання і розвитку чинностей Академії" (п. 40, б), а також, що „При Сенаті Академії існують експерти з таких питань: господарських, фінансових, правничих, церковних (?) та адміністративних" (26).

Не було нічого дивного в тім, що при такому теоретичному вирішенні великого діла справа провадження в УАПЦеркві високої напівдуховної, напівсвітської школи, - при всіх шляхетних пориваннях і Синоду і пп. професорів мати таку високу школу в перехідній добі життя УАПЦеркви на чужині, - мусіла відразу ж наштовхнутися на непереможні труднощі і митарства.

Не маючи приміщень для академічних викладів, рішено було одначе урочисто відкрити Богословсько-Педагогічну Академію, хоч секретар Свящ. Синоду еп. Платон в листі до Ректора Академії з дня 21. X. 46 р. і не радив цього, щоб „не вийшло прикрої історії: відкриття зробили, а вчитися немає де"... Була пропозиція з боку Куратори' Академії відбути намічену сесію Синоду в листопаді в Мюнхені, щоб Синод взяв участь іп согроге в урочистості відкриття Академії, аби цей „акт історичної ваги підкреслити в його значенні для нашої Церкви і взагалі для нашої справи як перед своєю еміграцією, так і перед культурним світом". (Архів Св. Синоду. Розд. V. Справа 31, стор. 263). Але цього не сталося; відкриття Богословсько-Педагогічної Академії відбулося 17 листопада 1946 р. в приміщенні Українського Комітету (Розенгай-мер штр. 46а), а сесія Синоду була 19-23 листопада 46 р. в Корн-берзі (пров. Грос-Гесен). Урочисте засновання Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви в Мюнхені задокументовано „Актом" за підписами Куратора Академії Архиєп. Михаїла і Ректора Академії проф. П. Коваліва. („Бюлетень Богословсько-Педагогічної Академії" ч. 2. Баварія. 1946)

 18 листопада 1946 р. почались виклади в Академії в приміщенні Св.-Покровської церкви УАПЦ в Мюнхені, спочатку в притворі, а згодом - в напівзруйнованій холодній кімнаті, як звітував Синодові Ректор Академії за час від початку навчання до 1 березня 1948 р. В „Акті обстеження стану Богословсько-Педагогічної Академії в Мюнхені, переведеного Комісією під головуванням єпископа УАПЦ Володимира 23, 24, ЗО вересня та 1, 10-11 жовтня 1947 р., „Комісія констатує, що протягом минулої зими (І і II семестр 46-47 р.) професорсько-викладовий 'склад Академії та студенти жертвено працювали в жахливих умовах холодної зими в неопалюваній кімнаті".. . В цьому ж приміщенні продовжувалась наука і взимку 47-48 р. Багато сил і часу коштувало, поки адміністрація Академії здобула від німців право на ремонт напів-зруйнованого приміщення в Мюнхені - Вільгельмштр. 6/ІІІ., де треба було збудувати дах, стелю, вікна та інш. „Почались, - звітував Ректор Академії, - труднощі з ремонтом; ніхто з українців не відважувався взяти на себе цей тягар. Багато часу пройшло, аж поки знайшлася віддана справі людина і взялася до цієї важкої праці. Це був інж. Є. Микулович"... Тільки 1 лютого 1948 р. Академія врочисто святкувала освячення свого приміщення, а 21 листопада того ж року відбулось освячення в тому приміщенні академічної церковці в ім'я св. Архистратига Михаїла. Одначе на цьому не скінчилися митарства Академії з приміщенням. Бо ж адміністрація будинку, в якому містилася домівка Академії, почала в літі 1949 р. вимагати вплачення чиншу за приміщення і за минулий 48 р. і за біжучий 49 р.; відремонтування приміщення власними коштами Академії було підставою дл^ мораторії чиншу за 48 р., але питання вплати комірного в 49 р. приблизно до 150 нім. нових марок на місяць, загрожувало, як писали з Академії до Свящ. Синоду від 22 серпня 49 р., ліквідацією домівки Академії та переходом знову до приміщення при Св.-Покро'вській церкві. На початку 1950 р. Ректор Академії сповіщав Синод, що „німецька адміністрація будинку знову почала домагатися оплати за приміщення".

Взагалі матеріяльні умови провадження Академії увесь час були тяжкі, коли не сказати „просто жахливі". Перечитуючи в „Архіві Свящ. Синоду УАПЦ на еміграції" справу ч. 31 про „відкриття і провадження Богословської Академії УАПЦ на еміграції", постійно зостаєшся під вражінням бідности і скарг на відсутність, недостаток коштів, матеріяльних засобів для провадження нормального навчання студентів, рівно ж розвитку науки „кадрами наукових працівників та дослідників в питаннях церковно-релігійного порядку", (п. 2 „Статуту Б.-Педагогічної Академії"). „В бібліотеці Академії книжок майже нема; придбано декілька книжок з грецької та латинської мови та окремі видання, як „Релігія і наука" (М. С. - митр. Серафима Ляде, ротатор, вид.) та інш. Таким чином, відсутність бібліотеки є найдошкульніше місце Академії". (З „Акту обстеження стану Б.-Пед. Академії" Комісії на чолі з єп. Володимиром восени 47 р.) „Найслабшим місцем у праці Академії, - пише у „Звіті" про стан Академії від відкриття її по 1 березня 1948 р. Ректор проф. П. Ковалів, - є бібліотека, або, краще, відсутність бібліотеки. Свою працю Академія розпочинала буквально без жодної книжки. Складено і надруковано в газеті спеціяльну відозву до громадянства з закликом жертвувати книжки, але, здається, за звітний період ніхто ні однієї книжки не пожертвував ... Може б за цей час можна було щось придбати, та коштів не вистачало, в зв'язку з капітальним ремонтом приміщення". .. ,,На жаль, досі ще студенти не писали курсових робіт через відсутність бібліотеки. Але на майбутнє конче треба поставити в обов'язок, щоб принаймні з найважніших богословських дисциплін такі роботи писалися. Для цього основним джерелом може бути біблія, а також і деякі німецькі видання"...

В „Звітах" зі стану Академії, які за кожний місяць надсилались по виробленій формі Ректором Академії до Канцелярії Синоду, була графа: „Які малися труднощі в-праці Академії в звітному місяці?" Відповідь найчастіша: „Абсолютна відсутність коштів. Брак друкарської машинки". Про ту „машинку" без кінця писалось і окремо, бо ж „без машинки неможливо вести канцелярію, ні заочного навчання, ні видавництва Академії". Академія її дістала (не нову, але в доброму стані) від Синоду тільки в травні р. 1949, коли Ректор Академії, дякуючи за прислану машинку, писав еп. Платонові: „Видавничу нашу діяльність ми мусіли припинити через відсутність коштів". (Лист з дня 12. V. 1949 р.).

Це було вже в часі, коли в Німеччині була переведена (в червні 1948 р.) валютова реформа, при якій положення еміграції му-сіло ще погіршитися. Про господарчий стан Академії на початку 1949/50 учбового року свідчить лист до Синоду в. об. Ректора Академії проф. Г. Ващенка (Ректор проф. П. Ковалів від'їхав до США 27 травня 1949 р.). Повідомляючи Синод про одержання, після довгих старань, від Баварського Міністерства Освіти і Віровизнань одноразової допомоги в сумі трьох тисяч нових нім. мр., проф. Ващенко пише: „Нарешті в житті Академії заіснувала можливість виплатити професурі й персоналові заборгованість за їх працю протягом 1948-49 акад. року. Академія винна колективові своїх 'працівників загалом майже 1300 н. м. Дораховуючи до цього наш борг за світло та пекучу конечність негайного докінчен-ня видання кількох скриптів з богословських дисциплін, що чекають довгий час на видруковання, - Академія мусить виплатити з отриманої субвенції відразу біля двох тисяч марок. На проведення цього акад. року залишиться невелика сума, яка не вистачить навіть на половину поточних витрат. Субвенція Міністерства лише рятує Академію в її катастрофальному, безвихідному становищу, уможливлюючи ліквідацію великої заборгованосте, без чого не вдалось би спокійно перевести поточний акад. рік, але не створює ще підстав до нормальної праці. Тому Ректорат просить Синод не спинювати доцьогочасної акції вплачування парафіями УАПЦеркви своїх дрібних пожертв з тарілкового збору (половина того збору в останню неділю кожного місяця - І. В.) та інших спорадичних пожертв поодиноких єпархій, бо вони однаково потрібні, як і раніше". (Лист з дня 22. X. 49 р.).

Про програму навчання в Богословсько-Педагогічній Академії, затверджену Синодом УАПЦеркви 24 серпня 1946 р., Ректор Академії проф. П. Ковалів писав в супровідному листі до Синоду, що ця програма „опрацьована Сенатом Академії на підставі програми старих Російських Академій та Варшавського Богословського факультета, а також нових вимог сучасности". .. (Архів Синоду. Справа ч. 31, стор. 289). Очевидно, що старі Російські Духовні Академії, як і Богословський Православний Відділ при Варшавському Університеті (програму науки на цьому Відділі див. в під-розд. 11, розд. III т. IV цієї праці), не могли бути підставою для створення в Академії, поруч з Богословським, Педагогічного факультету та ще з поділом на Гуманітарний і Природничий відділи. Це вже була явна конкуренція Церкви світським високим школам, університетам та інститутам. Дореволюційні Духовні Академії в Росії (Київ, Москва, Петербург, Казань), будучи центрами для розвитку богословської і церковно-історичної науки, школою для вченого монашества, з якого утворювався єпископат Церкви, випускаючи також кандидатів священства з високою освітою для великих міст, - можливо найбільше значення мали для підготовки викладачів, учителів і вихователів в численних школах, які провадила Російська Православна Церква: в духовних семінаріях, духовних училищах, церковно-вчительських школах, єпархіяльних жіночих школах і т. д. Але для викладів фізико-математичних, природничих предметів Духовні Академії не мали професорів і не підготовляли кадрів учителів з цих предметів.

Невідомо, які були підстави у ініціяторів школи та й у Синоду, щоб УАПЦерква на еміграції занялась, та ще в перехідному часі життя, підготовкою учителів природознавчих предметів, - можливо, що були кандидати на викладання „фізики - експериментальної і теоретичної, хемії неорганічної і органічної, зоології хребетних і безхребетних, ботаніки - 'морфології і фізіології, геології й мінералогії, методик географії, математики, природознавства, фізики й хемії", - всі ці дисципліни були в затвердженій Синодом 24. VIII. 46 р. програмі навчання Богословсько-Педа-гогічної Академії. Тільки ж не пройшло й року після відкриття Богословсько-Педагогічної Академії, як Сенат Академії ухвалив, а Професорська Рада ту постанову ствердила на засіданні 8 липня 1947 р., - „закрити природничий відділ Педагогічного факультету із-за браку лябораторій, а залишити лише гуманітарний відділ", до якого одначе Рада додала такі дисципліни: філософія математики, біологія, хемія, географія з елементами астрономії (останнє й для богословів). (Протокол ч. 8 засідання Профес. Ради Богословсько-Педагогічної Академії 8 липня 1947 р. в Мюнхені, Дахау-ерштр. 9). Як бачимо, Сенат і Професорська Рада закриття Природничого відділу Педагогічного факультету Академії мотивують не признанням його недоцільности у високій духовній школі Церкви, а „браком лябораторій", ніби вони від початку не знали, що такі лябораторії потрібні...

На наступному засіданні Професорської Ради Академії, яке відбулось 9 квітня 1948 р., була принята дальніша зміна структури Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви, запропонована Сенатом Академії, що на засіданні 28 лютого 1948 р., в присутності проф. П. Коваліва, протопресв. П. Калинавича, проф. В. Петрова і прот. П. Дубицького, ухвалив перевести реорганізацію структури Академії, в наслідок якої реорганізації змінювалась вже сама назва Академії: мала вона далі називатись „Богословська Академія УАПЦеркви в Мюнхені", тобто відпадало з назви слово „педагогічна", іншими словами закривався „Педагогічний факультет" і в його „Гуманітарному відділі".

Як зазначено в „Протоколі ч. 9 засідання Професорської Ради Бог.-Педагог. Академії УАПЦ в Мюнхені дня 9 квітня 1948 р. (п. 7), зміна структури Академії була переведена „на підставі ухвал Українського Церковного З'їзду", який відбувся в Регенс-бурзі 25-27 грудня 1947 р. Український Церковний З'їзд, по заслу-ханні доповідей проф. Ф. Кульчинського і Ректора Богословсько-Педагогічної Академії проф. П. Коваліва та переведенні широкої дискусії по питаннях духовної освіти в УАПЦ на еміграції, - дійсно виніс такі ухвали:

 „Для забезпечення належною духовною опікою всіх віруючих УАПЦ, як зараз на скитальщині, так і в місцях їх майбутнього оселення, - негайно приступити до організації пастирських, дяківських та диригентських курсів авдиторного й позаочного навчання". Привітавши в наступній ухвалі заснування Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦ в Мюнхені, „яка вже відсвяткувала свою першу річницю і провадить працю далі", З'їзд одначе ухвалив: „З метою концентрації наших зусиль в напрямку виховування пастирських кадрів і піднесення української православної богословської науки, необхідно перетворити існуючу Вогословсько-Пе-дагогічну Академію на Богословську Академію з трьома групами: історичною, літературною і клясичною". Це „перетворення" Академії було побудовою її цілком на взірець навчального пляну Київської Духовної Академії в останніх роках ЇЇ існування перед революцією 1917 р.; в рр. 1904-08, коли вчився в ній автор цієї праці, вона мала, як і інші Російські Духовні Академії, два відділи: літературний і історичний. Цілком практично підходячи до справи пастирської підготовки, З'їзд в Регенсбурзі ще ухвалив: „Для поповнення, поглиблення й поширення знань священнослужителів і законовчителів ще перед розселенням необхідно організувати коротко-термінові пастирсько-місійні і законовчительскі курси". (Архів Св. Синоду. Розд. І. Справа 5, стор. 113).

В зв'язку з реорганізацією структури Академії Сенатом (до відділів в програмі наук Богословської Академії - мовно-літературного, історичного і клясичного Сенат від себе долучив ще відділ „церковної музикології"), пороблені були кардинальні зміни і в „Статуті" Академії, теж прийняті Професорською Радою Академії. Всі ці матеріали про реформування Богословсько-Педагогіч-ної Академії надіслані були 13. IV. 1948 р. Ректором Академії „на розгляд" Свящ. Синодові УАПЦ, який мав відбути свою IX сесію 15-17 квітня, а після того відбулась V сесія Собору Єпископів УАПЦ 19-20 квітня 48 р. в Аугсбурзі.

Синод в засіданні 17 квітня 48 р., не подаючи в ухвалі мотивів, постановив: „Змін Статуту Академії, запроектованих Сенатом Академії й затверджених Професорською Радою, до відома не приймати, а доручити новопокликаному Кураторові Академії (єпископові Володимирові) вглянутися ближче в життя й працю Академії й після того, спільно з Профес. Радою, запроектувати зміну Статуту Академії, приймаючи на увагу постанову Першого Православного Українського Церковного З'їзду УАПЦеркви з дня 27.XII. 47 р."Чому Синод не прийняв до відома реорганізації структури Академії, переведеної якраз згідно з постановами Церковного З'їзду, тяжко зрозуміти. Одночасно на тому ж засіданні Синод „сконстатував, що життя й праця Академії не розвивається, як то належало б в інтересах УАПЦеркви, а також, що побажання Синоду, щоб на становищі Ректора Академії був єпископ, Професорською Радою обійдено". Професорська Рада, обравши на засіданні своєму 9 квітня 49 р. Ректором Академії на наступний академічний рік проф. П. Коваліва, учинила то цілком на підставі „Статуту" Академії (п. 31), затвердженого тим же Синодом 24 серпня 1946 р. Але Синод, не змінюючи „Статуту" Академії, постановляє: „Приймаючи до відома, що проф. П. Ковалів займає становище Ректора Академії тимчасово, Св. Синод УАПЦеркви підтверджує засаду, що на чолі Богословської Академії має стояти особа духовна". Тоді ж послідувала ухвала Синоду про відкликанння архи-єп. Михаїла зі становища Урядуючого Куратора Академії, з огляду „на його перевтомлений стан, поважно загрожуючий його здоровлю" та з висловленням „щирої подяки за напружену й безін-тересовну його працю на цьому відповідальному становищу". На становище Куратора Академії призначено було Синодом на 1948-49 академ. рік єпископа Володимира. Врешті признано було Синодом „прелімінар бюджету Академії на 48 рік нереальним і запропоновано Ректорові Академії опрацювати новий проект бюджету на більш реальних підставах". (Протокол ч. З засідання IX сесії Свящ. Синоду УАПЦ на еміграції, відбутого 17. IV. 1948 р. в Аугсбурзі).

Всі ці постанови Синоду в справі Богословсько-Педагогічної Академії подані були до відома Соборові Єпископів УАПЦеркви на засіданні V сесії Собору 20 квітня 1948 р., і Собор прийняв їх до відома без обговорення. Що торкається пастирських, законо-вчительських, дяківських та диригентських курсів, про негайність переведення яких були прийняті ухвали на Українському Церковному З'їзді в Регенсбурзі, то ані на засіданнях Синоду IX сесії, ані на засіданнях Собору Єпископів, V сесія якого головним предметом занять мала „винесення ухвал, пов'язаних з постановами І Українського Церковного З'їзду в Регенсбурзі", не було про ті курси мови.

Не дивлячись на те, що Синод, а за ним і Собор Єпископів УАПЦеркви, не приняли до відома змін „Статуту" Академії, якими Богословсько-Педагогічна Академія перетворювалась на „Богословську Академію", сам секретар Св. Синоду єп. Платон вже в супровідному листі до Ректора Академії від 6 травня 1948 р., при пересилці витягу з протоколу засідання IX сесії Синоду з дня 17. IV. 48 в справах Академії, почав вживати назву „Богословська Академія", а не „Богословсько-Педагогічна Академія". Рівно ж і в „Акті передачі справ Кураторії Академії" архиєпископом Миха-їлом єпископові Володимирові з дня 25 травня 1948 р. названа вона „Богословською Академією УАПЦ в Мюнхені". Зникає зі звітів про стан Академії Синодові, які надсилались Ректором Академії чомусь-то кожного місяця, відомість про кількість студентів на педагогічному факультеті, бо він був закритий.

Як видно зі „Звіту з діяльности Богословської Академії УАП-Церкви на протязі 1948-49 р." Ректора Академії проф. П. Ковалі-ва, Богословська Академія в цьому академічному році 1948-49 і в програмі навчання перейшла на новий навчальний плян, з перевагою, очевидно, богословських дисциплін, який теж не виконується в цьому році повністю „з браку коштів на оплачування гонорарів професурі та коштів переїзду". „Богословська Академія ,чи-таємо у ,,Звіті", нараховує 40 осіб зареєстрованого, тоб-то затвердженого Професорською Радою професорсько-лекторського персоналу" (Київська Духовна Академія, при 200 приблизно студентах, мала в наші часи 25 осіб професорського персоналу). З тих 40 осіб виїхало в інші країни, - подано в „Звіті", - 7 осіб. „Читали ж свої дисципліни у звітовому році лише слідуючи професори: П. Ковалів, В. Петров, В. Державин, М. Маркевич. Г. Ващен-ко, П. Курінний, Є. Лебедев, О. Оглоблин; доцент Ю. Блохин, про-топресв. П. Калинович і прот. П. Дубицький"; всього 11 осіб, з причини скорочення розкладу лекційних годин. „Що торкається студентів стаціонарного відділу (був ще заочний відділ), то з числа їх (девятнадцяти) приблизно чотирнадцять постійно відввіду-ють лекції; решта, мешкаючи далеко, обмежується до приїзду кілька разів у рік". (Архів Св. Синоду. Розд. по реєстру І. Справа ч. 4, стор. 194-199).

Життя Академії, як видно, йшло вже так, як диктували життєві обставини, особливо після валютової реформи в Німеччині в літі 1948 р. До формальної ж зміни роздутого р. 1946 „Статуту Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви на еміграції" і навчального пляну в ній з факультетами прийшло на Соборі Єпископів УАПЦеркви тільки в кінці 1949 р., на VI сесії Собору 3-5 листопада 49 р. в Ділінгені. У зміненому „Статуті Богословської Академії УАПЦеркви", двічі коротшому від попереднього „Статуту Богословсько-Педагогічної Академії УАПЦеркви" 1946 р., виключено завдання Академії „збільшувати кадри педагогів віруючих і національно свідомих, що виховну роботу провадили б в консолідації з Церквою" (п. 2 попереднього Статуту), а в зв'язку зі скасуванням Педагогічного факультету, змінено, як вже сказано нами вище, і програму навчання. Що до цієї програми, то в засіданні Собору Єпископів 3 листопада 1949 р. новий Урядуючий Куратор Академії єпископ Володимир „поробив (записано в протоколі) свої уваги щодо скреслення частини не богословських предметів". Ці уваги, слушні і цінні для історії спроб провадити в УАПЦеркві високу Богословську школу на еміграції, знаходимо в рапорті до Синоду УАПЦ єпископа Володимира ще рік назад, з дня 15. XI. 48 р. Там Куратор Академії писав:

 „Зі свого боку хочу подати свої міркування, зв'язані зі змінами Статуту: 1) Академія має бути лише Богословською, а тому відділи мовно-літературний, історичний, а особливо клясичний, - не доцільні, оскільки завданням сьогоднішнього дня має бути підготовка високо-освічених пастирів Церкви, а не вчителів, яких готує Університет. При тій незначній кількости студентів, яка є, робити фуркацію в навчальних планах нерентабельне і недоцільно. 2) Номенклятуру дисциплін Академії необхідно доповнити дисципліною „Методики викладання Закону Божого". 3) Кураторію скасувати, а натомісць на чолі Академії поставити, як Ректора, єпископа, а проректором може бути й цивільна особа ... Не слід боятися, що може щось в Статуті не відповідало б структурі і завданням духовних шкіл старого часу, бо наша сучасність ставить свої вимоги в цілком відмінних умовах сьогоднішнього дня. Я ні-мало б не боявся виключити зовсім з навч. плану старожидівську мову. Вона зовсім непотрібна. Тішити себе тим, що ми можемо дати високо кваліфікованих науковців, ми не можемо, хоч би вже тому, що ми не маємо навіть такої бібліотеки, яка була в першій ліпшій духовній семінарії" (Архів Св. Синоду. Розд. І. Справа 4, стор. 200).

Уваги Куратора Академії, єпископа Володимира, ієрарха з університетською освітою, який обстежував стан Богословсько-Педа-гогічної Академії ще у вересні 1947 р., не приняті були під увагу Собором Єпископів, який затвердив проект Статуту Богословської Академії „з поробленими в ньому змінами, переглянувши докладно проект статуту, а також обміркувавши докладно тяжкий стан Академії" (слова Протоколу засідання Собору 3. XI. 49 р.). Найтяжче зрозуміти при цьому докладному перегляді та обміркуванні Собором змін Статуту те, що в зміненому „Статуті Богословської Академії" залишено з попередьного статуту порядок про Ректора Академії, за яким порядком „Ректора Академії обирає Професорська Рада з числа професорів Академії", і зовсім не сказано, що Ректором Академії повинен бути єпископ, або принаймні духовна особа, як на цьому настоював не раз раніше Синод, навіть не затвердивши зза цього, як подано вище, змін Статуту Академії 17 квітня 1948 р., бо ж Проф. Рада обрала перед цим, всупереч настоюванням Синоду, на Ректора в новому академічному році цивільну особу - проф. П. Коваліва. Більше того. В старому статуті Урядуючим Куратором Академії міг бути тільки єпископ, якого призначав Синод УАПЦ; в зміненому ж „Статуті Богословської Академії" Собор Єпископів зрезигнував і з цього правила. Бо ж замісць: „Найвищим органом управління Богословсько-Педагогічної Академії є Кураторія. Головою Куратори є єпископ, що призначається на це становище Св. Синодом УАПЦ" (п. 39) в зміненому статуті сказано: „Найвищим представником Св. Синоду УАПЦеркви при Богословській Академії є Урядуючий Куратор Академії" (п. 14). Отже, за такою редакцією в „Статуті", представником Синоду при Академії могла бути і цивільна особа.

Так на становищі Ректора Богословської Академії УАПЦер-кви на еміграції й не було до кінця її єпископа чи взагалі духовної особи; після від'їзду до Америки проф. П. Коваліва Ректором Академії був проф. Г. Ващенко, який в листі до Св. Синоду з дня 2. XI. 49 р. теж писав: „Академія має зберегтися як Богословська школа, себто з повною перевагою в її навчальному плані дисциплін богословських над світськими ... На чолі Академії мусить стояти єпископ, бо інакше вона не матиме авторитету як Богословська школа". Чому Собор Єпископів, затверджуючи змінений „Статут Богословської Академії" не взяв під увагу цього погляду й вик. об. Ректора Академії, поруч з поглядами її Преосвященного Куратора, зостається невідомим. Але плюсом керування Академією на становищі Ректора її довголітнього педагога проф. Г. Ва-щенка було те, що сам він був з вищою богословською освітою, як кандидат богословія Московської Духовної Академії.

Духовною особою в Академії, за постановою Синоду при затвердженні „Статуту Богословсько-Педагогічної Академії" 24. VIII. 46 р., мав бути декан Богословського факультету, яким і обрано було на засіданні Професорської Ради 8 липня 1947 р. протопресв. о. Павла Калиновича. „В руках протопресв. П. Калиновича, як писав до Синоду єпископ Володимир (16. X. 48.), знаходиться переважна більшість богословських дисциплін, який добре їх читає, але, на жаль, не належить до нашої Церкви, а до Російської" (За-рубежної) ... „Я вважаю таке явище цілком ненормальним, і слід було б якось вийти з такого становища" .. Дійсно, коли в завдання Богословської Академії УАПЦеркви входило виховання пастирів Церкви і „в дусі глибокої національної свідомости" (ч. 1а Статуту Богосл. Ак.), то не можна не признати слушности зауважень Куратора Академії: о. П. Калинович, добрий єпархіяльний місіонер на Поліссі в Православній Церкві в Польщі, не був тоді в стані українських церковних діячів, не став, як бачимо, таким на еміграції, а з переїздом до Америки, де вже й упокоївся, був на пастирській праці в юрисдикції Російської митрополії.

Думка про переселення Богословської Академії УАПЦеркви за океан, до Канади, чи до США, „іп согроге", як казали, виникла ще на початку 1947 р., коли в кінці січня того року приїздив до Европи Адміністратор УГПЦеркви в Канаді о. С. В. Савчук з метою, головним чином, знайти кандидата на катедру єпископа для УГПЦ в Канаді з-посеред численної ієрархії УАПЦ. Після зустрічі Ректора Академії з о. Адміністратором С. В. Савчуком, була на порядку денному засідання Професорської Ради Академії 24 лютого 47 р. віднотована справа: перспективи зв'язку та майбутнього переїзду до Канади". Знов на засіданні Професорської Ради 8 липня 1947 р. у звіті Раді Ректора Академії читаємо: „З Канадою, не дивлячись на те, що свого часу, коли в Мюнхені був представник Української Церкви в Канаді прот. С. Савчук, і його докладно було поінформовано про стан та життя нашої Академії та висунуто було певні проекти і побажання в справі захисту справ Академії в Канаді перед українськими громадськими і мі-родайними чинниками, - відповіді до сього часу не отримано". (Протокол ч. 8 засідання Проф. Ради Ак. 8 липня 1947 р.). Одначе надія на те, що Богословська Академія УАПЦ має бути перенесена до Америки, плекалась далі. Коли Ректор Академії проф. П. Ковалів від'їздив до Америки, то Професорська Рада Академії на засіданні 3 травня 1949 р. постановила „вважати, що й Академія в майбутньому має бути перенесена до Америки, коли буде створений для цього ґрунт, спробу готування якого доручила, в порядку відрядження, проф. П. Коваліву, як Ректорові"... (З листа проф. П. Коваліва до митроп. Полікарпа з дня 21. V. 49 р.).

В. об. Ректора Академії проф. Г. Ваіценко в листопаді 49 р. в листі до Синоду УАПЦ висловлює певність, що значна більшість професорів і студентів Академії переїде до Америки, і що „вже тут, в Німеччині, треба добрати кадри професорів, в першу чергу професорі'в-богословів, бо викладачів світських дисциплін легко можна буде знайти і в Америці". А Секретар Синоду УАПЦер-кви еп. Платон, в листі до Ректорату Богословської Академії з дня 24 січня 1950 р., бажав „Панам Професорам і побожним студентам Академії успішно закінчити 1949-50 академічний рік і переїхати ін корпоре за океан для дальшої праці над навчанням і вихованням будучих пастирів нашої Церкви". І тут знову реалістом являвся тільки Куратор Академії, Владика Володимир, який в звіті до Синоду за 1948-49 академ. рік писав 10. VI. 49 р.: „Тверде переконання п. Ректора, висловлене на засіданнях (Профес. Ради - 3. V і Сенату 18. V. 49 р.), що Академія буде перенесена в майбутньому до Америки, на мою думку, є лише „ріит сіезісіегі-ит" і реального ґрунту не має, вже хоч би тому, що професорський склад і мікроскопічна кількість студентів, що весь час трималася Академії, можуть виїхати лише як робітники, а значить будуть розсіяні скрізь і всюди, а зовсім старі професори мало мають шансів на виїзд. Отже „щасливий, хто вірує", а тому цю думку треба плекати. На сьогодні є ідея Академії, і це є добре, бо внутрішніх досягнень мало, не зважаючи на жертвенність багатьох професорів"...

Думається, що і Ректорат і професура Академії, не маючи належних зв'язків, були дезорієнтовані щодо можливостей перенесення Богословської Академії УАПЦеркви за океан „іп согроге". Докладне ознайомлення о. Адміністратора УГПЦеркви в Канаді з структурою Академії в 1947 р., що мала „40 осіб професорсько-лекторського складу", напевно відразу відмовко рішало питання перенесення ЇЇ до Канади. Такі „маштаби" провадження Церквою духовно-світської високої освіти зовсім не відповідали ні можливостям, ні потребам УГПЦеркви в Канаді. Провід її обмежився тим, що виписав від імени УГПЦеркви проф. Дм. Дорошенка, їв. Власовського і проф. Ф. Кульчинського. Порівнюючи з широким розмахом заснування високої богословсько-педагогічної школи УАПЦерквою на еміграції, було це, розуміється, зовсім скупо. Бо ж, напр., проф. їв. Власовський в учбових роках 1948-49 та 49-50 викладав: Догматичне Богословіе, Основне Богословіє або Християнську Апологетику, Моральне Богословіє, Історію Схід-ніх Православних Церков, Церковне право, Гомилетику і Українську мову. Але ж і школа не була високою. Був це „Богословський Відділ Колегії св. Андрея у Вінніпегу". Тепер, замісць „Богословський Відділ", присвоєно їй назву „Теольогічний факультет". Та чи цей „Теольогічний факультет", при чудовому його новому приміщенні, дорівнює в навчальному процесі хоч старій Духовній Семінарії? Як подавав „Вісник" (за 1 листопада 64 р.), в 1964-65 академ. році з богословських предметів на 3-ьох курсах факультету трьох лекторів викладали Літургіку, Старий і Новий Заповіт (номенклатура зовсім не ясна), догматику, й гомилетику, якийсь предмет - „течії в Христовій вірі". Іншими предметами були: Українська мова, Церковно-слов'янська мова, Грецька мова, Історія Української Церкви, Історія УШЦеркви в Канаді, Історія філософії (якої?), церковний спів і церковний устав (частина Лі-тургіки?) ...

Підготовка пастирів для УПЦеркви поза нашою Батьківщиною залишається важливою проблемою життя УАПЦеркви. І треба все ж пошкодувати, що УГПЦерква в Канаді і УПЦерква в США, як найбільші осередки Української Православної Церкви в наших часах не тільки на чужині, а й у цілому світі, не скориста-ли з відповідних наукових сил, які могла дати їм Богословська Академія УАПЦ на еміграції. І то тим більше, що Колегія св. Андрея з її Теологічним Православним Факультетом у Вінніпегу асоційована з 1962 р. з Манітобським Університетом. Завдання цього факультету, як писали у „Віснику" з нагоди відкриття „Нової Колегії", не тільки в тому, щоб виходили по скінченні його „добре підготовані абсольвенти-фахівці", тобто в даному разі освічені пастирі Церкви, а „щоб виходили й небуденні наукові твори його професорів, як плоди їхньої науково-дослідної праці, що займали б почесне місце серед праць вчених з інших академічних шкіл"... „Колегія св. Андрея, - писали там далі, - це не установа типу наших інститутів-бурс для студентства та пастирські курси для вишколювання кандидатів на священиків, а щось далеко ширше й глибше, її призначення бути храмом українського духа, кузнею українського інтелекту на вершинах". („Вісник", чч. 14-15. 1964. Ст. „Нова Колегія відкрита".).

Очевидно, що тут мова про розвиток в українському право-славії богословсько-філософської думки, богословсько-філософської науки, як високого завдання, поруч з підготовкою освіченого пастирства, Теольогічного факультету Колегії св. Андрея. Покищо ці красні слова залишаються лише словами ... Думка о. Ректора Колегії св. Андрея протопресв. С. В. Савчука, висловлена ще коло 1957 р., залишається в повній силі, а о. д-р С. В. Савчук сказав: „Дуже трудно роздобути фонди на поставлення репрезентативних будинків Колегії при Університеті, але ще більшою турботою е справа виповнення нової Колегії відповідним змістом"...

Книжкова продукція Богословсько-Педагогічної (потім тільки Богословської) Академії УАПЦеркви на еміграції, коли зважити насвітлені вище жахливі обставини, в яких проходила її (Академії) діяльність, не могла бути ні широкою, ні глибокою. Пам'яткою залишились „Бюлетені" Академії, ротаторні видання великого формату, яких вийшло 6 чисел в роках 1946-49. Редактором, як подавано було в деяких з цих чисел, був студент В. Іващук. „Бюлетені" Академії подавали хроніку життя і діяльности Академії та містили в собі статті богословського і церковно-історичного характеру професорів і лекторів Академії, - були це переважно доповіді їх на наукових засіданнях Богословського факультету з дискусіями по вислуханні доповіді; зустрічаються також проповіді, виголошені студентами Академії в церкві. „Українське Студентське Товариство при Богословській Академії УАПЦ", організоване в травні 1947 року, мало потім свій орган „Богослов"; в ньому брали участь і професори; ч. 4-6 „Богослова" в р. 1949 вийшло вже з друкарні. Накладом цього ж „Т-ва студенів Богословської Академії УАПЦ" видані були на ротаторі деякі лекції читані в Академії, як: проф. О. Іваницький. Вступ до Богословія. 1948. (стор. 14). Проф. Д-р Н. Василенко-Полонська. Історія Української Церкви. 1948. (У стислому викладі, стор. 28). Єп. Вячеслав. Гомілетика. 1950. Проф. О. Поліський. Догматичне Богословіє (три лекції). Протопресв. П. Калинович. Літургіка. ч. І (1947) і II (1950). Проф. Дм. Чижевський. Логіка зі збірниками логічних вправ. 1947. (стор. 69). Його ж - Історія Філософії. Ч. 1. Антична філософія. 1947. (стор. 45). Проф. Г. Ващенко. Педагогіка. 1947. Проф. А. Ко-цевалов. Підручник старогрецької мови. Ч. 1 і 2. (Рідна Церква. Ч. 1. 1952. „Огляд книжкової продукції Богословської Академії за шість років (1946-1952)".

Урядуючий Куратор Академії єпископ Володимир залишив становище Куратора Академії невдовзі по Соборі Єпископів 2-5 листопада 1949 р., на якому він заявив, що має „ашуранс" на виїзд до США. Стаціонарне навчання в Богословській Академії продовжувалось і в Академічному році 1949/50. Студентів Академії в цьому році, як подає „Звіт зі стану Б. Ак." за грудень 1949 р. Ректорату Академії, було 14. З огляду на те, що скінчився термін каденції колишнього ректора Академії проф. П. Коваліва, який від'їхав до США, обрано було на ректора Академії вик. об. ректора проф. Гр. Ващенка. В липні 1950 р. був перший випуск аб-сольвентів Академії, заснованої в листопаді 46 р. Скінчило Академію п'ять студентів; з них два, які представили праці на ступінь магістра теольогії, скінчили з титулом „магістра теольогії".

Тоді ж Сенат і Професорська Рада присудили наукові ступені докторів богословія „попогіз саІІ8а" єпископові Вячеславу (Лісиць-ко'му) і проф. Г. Ващенкові, а першого Куратора Академії архи-еп. Михаїла і першого Ректора її проф. П. Коваліва нагороджено було почесними грамотами. („Церква і Нарід". Ч. 9-Ю. 1950. Стор. 35-36).

Після 1949-50 академічного року Академія припинила, як видно, стаціонарне навчання з браку студентів і з браку коштів (даних про це в архіві Синоду, перевезенім еп. Платоном в лютому 1951 р. до Канади, нема) і переключилась на заочне навчання. Як довго і з яким успіхом це заочне навчання провадилось, матерія-лів не маємо. 22 квітня 1959 р. в м. Швебіш Ґмюнд в Німеччині відбулась сесія Вищої Ради Митрополії під головуванням митр. Ніканора. На ній в справі Богословської Академії УАПЦеркви було постановлено: „Вища Рада Митрополії вважає, що Богословська Академія УАПЦ, яка проробила важливу й корисну працю для нашої Церкви, з виїздом студентів і більшости професорів з Німеччини, з 1952 р. знаходиться в стадії ліквідації і в лоні УАПЦ не існує. Надані нею після цієї дати наукові ступені д-ра богословія вважати недійсними". („Рідна Церква". Ч. 39. 1959 р., стор. 13).

• ВКонтакте