«Кому не відомо, - казав митрополит, - чим вабить і тягне до себе наша УАПЦ? Кому не відома новітня ідеологія нашої Церкви? Хто не помітив, що тільки одна вона і лежить в підвалині новітніх людських церковних шукань? Що до неї тільки одної поспішає кожне зболіле серце і що тільки тій Церкві належить славне майбутнє, яка чесно розуміє цю істину і визволить себе від своїх старих мертвих форм і турбот. Огляньте ви ряди нашої УАПЦ і ви побачите в ній нам близьких тю вірі і крові людей. За-гляньте ви в наші храми, яка там сила є людей, які на запитання ваше, чого вони шукають в УАПЦ, вам скажуть, що „їм трудно на душі", і тому вони прийшли до УАПЦ, бо тільки в УАПЦ вони відчувають новий дух, нові теплі настрої. Так ось що веде людей до УАПЦ, - це її „новий дух і теплі настрої"... Проголосивши автокефалію, соборноправність, білий єпископат та де-які інші принципи в нашій Церкві, ми думаємо, що тим уже склали ідеологію УАПЦ. Ні, мої дорогі! А хто ж розв'яже всі ті трагедії людського життя, яких не в силі була розв'язати стара словенська Церква і тим знизила свій авторитет і залишилась бідною вдовою, без дружини і дітей? А Христос стоїть .в Церкві і кличе: прийдіть до Мене всі струджені і тяжкою недолею знеможені, і Я заспокою вас. Чим же заспокоїть наша УАПЦ цих ,,струджених і знеможе-них" дітей, якщо в ній не буде належної свідомосте, не буде розуміння Самого Господа Христа?» «Сила, - каже Слово Боже, - сходила з Христа і сціляла всіх (Лк. VI, 19). Отже про цю силу нам слід найперше пам'ятати,і ця сила є наша дійсна й щира любов до Бога і людей, є наш правдиво християнський дух, наші християнські ибастрої, які одні тільки можуть вилікувати трагедії людського життя і в той же час дати нам інший християнський світогляд,а за ним і іншу християнську ідеологію, до якої рветься тепер новий світ, і яку складає спільними своїми силами наша УАПЦерква» (Церква й Життя, ч. 2 - 1928, стор. 97).

Питання про видання духовного журналу, як періодичного органу УАПЦеркви, виникло, треба думати, скоро вже по соборі 1921 р. Але зреалізувати цю думку вдалося тільки в 1927 р., коли радвлада 15 січня 1927 р. під ч. 4889 дала дозвіл на видання місячника УАПЦ під назвою „Церква і Життя" з умовою, що друкуватися він буде в Харкові. Не знаємо, коли власне уперше ВПЦ-Рада звернулась до влади за дозволом на видання церковного журналу, але в листопаді 1924 р. Третя Президія ВПЦР, обрана в травні 1924 р., у відомій заяві її до Голови Раднаркому УРСР писала також про видання органу: „Визнаючи за необхідне вжити всіх заходів до боротьби з усім тим, що затримує культурний розвій працюючих віруючої людности на Україні, яким так широко зловживала стара словянська Церква, й уважаючи найкращим засобом в такій боротьбі - періодинчий орган друку, ВПЦРада прохає, в ім'я інтересів істини й культурного життя віруючої людности, дати змогу мати періодичний орган друку УАПЦ, часопис, з умовою і обов'язком дотримуватись сучасних правил друку". Якими мотивами керувалась радвлада, обумовивши місце друку журналу „Церква й Життя" (з додатком теж місячної газети „Церковні Вісті") Харковом, - невідомо, бо ж органи ДПУ в Києві так само могли цензурувати зміст поданого до друку матеріялу; для видавців же журналу утворено було тим труднощі: Редакційна колегія при видавці-ВПЦРаді знаходилась .в Києві, а друк і зносини з державними цензорами друку в Харкові. Пришилось в Харкові мати відповідального редактора, а потім при ньому ще й Видавничу комісію.

Редакційна колегія в Києві була в складі: голова - митрополит В. Липківський, члени - єп. М. Грушевський, єп. Я. Чулаїв-ський і О. О. Левитський; найближчими співробітниками - архи-є'п. Н. Шараївський, прот. М. Хомичевський, В. М. Чехівський. Відповідальним редактором в Харкові був архиєп. Іван Павловський; він входив також в склад Редакційної колегії журналу „Церква й Життя" і був „представником її для зносин в справах видання журналу з Осередковим Урядом і Цензурою", мав „стояти на варті для охорони УАПЦ, «стежити за тим, аби зміст статтей журналу не давав приводів для підозрінь в нелояльності, або нетактовності УАПЦ до Уряду" ^(Протокол засід. Президії ВПЦР 22 лютого 1927 року). Клопоти перед урядом про дозвіл друкувати журнал в 'Києві не мали успіху; обіцяно було урядом, що як вийдуть перші числа журналу і через них уряд переконається в лояльному напрямку журналу, то буде дано дозвіл на друк в Києві. Тому в Харкові, в поміч відповідальному редакторові арх. Павловському, було засновано Видавничу комісію в складі прот. Л. Юнакова, прот. П. Протопопова і братів А. Янченка і їв. Гаращенка; два останніх скоро участи в комісії зріклися.

Журнал „Церква і Життя", якого вийшло всього 7 чисел, - 5 в 1927 р. (2-3 в одній книжці) і 2 в 1928 р., не був по свому змістові і характеру для широкого читача, журналом популярним. Ми би сказали, що його зміст і стиль вимагав читача вище середнього, відповідав характеру журналів духовних, що виходили при духовних академіях в до-революційних часах; правда, й співробітники його були переважно з вихованців Київ. Дух. Академії. Характерною була дискусія щодо напрямку і змісту журналу, орга-нуУАПЦ, ще перед друком першого числа „Церква і Життя". Дискусія відбулась Ю лютого 1927 р. в позачерговому засіданні Президії ВПЦРади з участю й не-членів Президії, співробітників журналу. Голова Президії єп. Ромоданів, знаючи, як церковна громада УАПЦ, довго очікуючи на вихід в світ журналу своєї Церкви, цікавиться ним і покладає на нього великі надії, а тому хотілось би, щоб перше число його вийшло якнайкращим, - скористав з прибуття до Києва трьох єпископів - архиєп. Ф. ІСергієва, єп. Г. Мозалевського і єп. В. Дахівника-Дахівського - і про'сив їх перечитати матеріял до першого числа „Церква і Життя", вже апробований для друку Редакційною колегією. Єпископи, перечитавши, просили скликати засідання ВПЦР, «а яке були запрошені також прот. М. Хомичевський і В. М. Чехівський.

Єп. Григорій Мозалевський 'перший висловив на засіданні такі думки: „Журнал - моя (і не тільки моя) дорогоцінна мрія; сьогодні ця мрія змінилася острахом: я боюся, щоб перше число журналу не пошкодило всій справі, бо матеріял, що виготовлено для січневого журналу, занадто тяжкий, сухий і робить неприємне вражіння. Червоною ниткою в ньому проходить якесь самохвальство, що переходить в своєрідне сектантство; ми, а більше - ніхто; треба, щоб нас другі хвалили, а ми повинні виступати перед читачами з духом всеоб'ємлючої християнської любови; треба мати також на увазі освітній рівень і бажання нашого духовенства й селянства; заготовлений матеріял не задовольнить цих бажань".

Архиєп. Феодо'сій Сергієв висловився, що „загальний напрямок журналу мусить бути просякнутий духом любови і не повинен викликати озлоблення з боку інших релігійних течій; треба уникати всяких приводів для підозріння журналу в якому-будь політиканстві. Неприпустиме в журналі загальне обвинувачування старої ієрархії Рос. Церкви, серед якої були великі мужі Церкви і святі угодники <(Іоасаф, Феод осій та інші), тому такі вирази, як хижаки-епископи можуть викликати обурення серед вірних і духовенства".

Єп. Дахівник-Дахівський висловився, що „журнал слід наблизити більш до розуміння середнього читача і навіть до загально грамотного парафіянина, а тому треба більш Іпопулярізувати зміст журналу, бо інакше він не зацікавить духівництво й залишиться в Редколегії".

Архиєп. Н. Шараївський казав: *На мою думку, журнал „Ц. і Ж." мусить перш за все виявляти сучасне життя нашої Церкви, накреслювати й освітлювати шляхи до кращого майбутнього, оізна-йомляти з життям інших церковних течій, задовольняти насуш-ні 'потреби сучасного церковного менту; історія минулого життя, полеміка про право нашої Церкви на автокефалію, про благодать і т. інше зараз вже не цікавить нікого; журнал мусить допомогти духівництву і громадам вірних виявити свої права в умовах сучасного життя, освітити ідею соборноправности, що часто виявляється в неприпустимих формах, дати підтримку в боротьбі проти безвірництва і т. ін. Ставити перед собою високі завдання несвоєчасно, слід використовувати журнал для зміцнення того, що вже є, щоб УАПЦ набула реальну силу, з якою мусіли.б рахуватися противники».

Прот. М. Хомичевський висловив такі думки: „Загальний напрямок журналу мусить відповідати духу канонів УАПЦ і мусить бути християнським у високому розумінні цього слова; можна виступати з полемікою, сперечатись і заперечувати, але не в спосіб загострення взаємовідносин, а в спосіб спокійного, лагідного, об'єктивного і обґрунтованого виявлення ідеології УАПЦ; журнал мусить бути серйозним і в той же час популярним. Коли укладалась програма журналу, то малось на меті випускати два журнала".

Митрополит В. Ли'пківський поінформував, що „Редакційна колегія приступила до праці, не маючи ніяких певних конкретних завдань. Обставини вимагають негайно випустити перше число журналу; для цього використовується той матеріял, що є під руками; коли вийде перше число журналу і коли на нього відозветь-ся періферія і допоможе цій справі морально і матеріяльно, вона буде розвиватися і в найближчому часі стане на певний шлях, а зараз від Президії ВПЦР залежить вирішити, чи випускати перше число з таким змістом, як вже виготовлене, чи чекати, поки буде підібрано і виготовлено який матеріял".

В. М. Чехівський спростовує завваги попередніх промовців і твердить, що матеріял, з якого складено перше число журналу, має велике значення і задовольнить всіх читачів; журнал мусить буде серйозним і змістовним, таким і є .перше число його, а майбутнє буде залежати від різних обставин, які зараз і передбачати трудно; погодився, одначе, на редакційні поправки, згідно з заувагами єпископів.

€п. Ромоданів зсумовує думки всіх промовців і ставить на голосування Президії, чи надсилати до Харкова матеріял для першого числа журналу вже виготовлений Редколегією, чи відкласти на де-який час, поки Редколегія виготовить новий матеріял. Ухвалено було визнати нагальною потребою УАПЦ видання журналу „ІД. і Ж." якнайскорше, а тому ствердити перше його число в змісті, який складено Редколегією, доручивши їй тільки виправити деякі статті за вказівками і заувагами єпископів. (Протокол засід. Президії ВПЦР ч. 11/31, 10 лют. 1927 р.).

І в дальшому журнал „Церква і Життя" виходив не без перебоїв. В червні місяці 1927 р., після виходу першого числа і виготовлення матеріялу для ч. 2-3, повстали якісь непорозуміння в Редколегії, в наслідок чого митрополит В. Липківський зрікся головування в Редколегії і просив Президію ВПЦРади припинити висилку журналу по парафіях УАПЦ, що „провадиться з його їні-ціятиви, доки з приводу цього не відбудеться відповідна ухвала Президії ВПЦРади". Ця заява була принята Президією до відома, але єп. Ромоданів, дякуючи Митрополитові за невтомну працю по Редколегії, висловив надію Президії, що о. Митрополит після місячного відпочинку поверне до активної праці в Редколегії, на що Митрополит відповів, що він „від участи в праці Редколегії не відмовляється, але головування в ній на себе не прийме" (Протокол засід. Президії ВПЦР 19 червня 1927 р.).

Редакційна Колегія „Церкви і Життя", як видно з її оголошень, ставила широкі наукові завдання журналу, маючи містити оригінальні статті й «переклади за такими відділами: 1) Філософія і етика християнства; 2) Історія релігій; 3) Церковна історія; 4) Студії над Ов. Письмом; 5) Релігія й наука; 6) Релігія та економічне й соціяльне життя; 7) Церковне мистецтво та ц. археологія; 8) Релігія й красне письменство; 9) 'Бібліографія й крититка; 10) Богословські наукові й церковно-історичні матеріяли; 11) Церковна апологетика й полеміка; 12) Пастирська практика; 13) Богослужбовий культ; 14) Релігійне навчання й благовісти; 15) Сучасне релігійне життя в УАІПЦ і >за її межами, вірші, оповідання релігійного змісту і т. ін. („Церква і Життя", ч. 2-3. 1927 р., стор. 248).

За митрополитства митрополита ІВасиля Липківського вийшло чотири числа журналу „Церква і Життя"; число 5 вийшло перед Різдвом 1927 р., ч. 1/6 в 1928 р. вийшло на Великдень, ч. 2/7 в кінці літа 1928 р. На тому видання органу УАПЦ припинилось. Належить зазначити, що хоч на О'кладинках всіх сьоми чисел „Церква і Життя" стоїть „Видання всеукраїнської Православної Церковної Ради", одначе, як бачимо з оголошення в кінці ч. 5-го журналу, видання „Церква і Життя" передано було, за ухвалою ВПЦ-Ради, Видавничій Комісії при Харківській Округовій Церковній Раді. Чим була мотивована передача, точно не знаємо. Можливо, що мотивами фінансового характеру, аджеж кошти друку кожного числа журналу виносили 1500 крб. Але ж тоді виходило б, що Харківська Округова Церковна Рада стояла матеріяльно міцніше ВПЦРади цілої УАІПЦ; про сумний стан фінансів ВПЦР мова буде нижче. Можливо, що були в тому мотиви й церковно-політичного характеру. В зазначеному вище оголошенні ч. 5 журналу читаємо, що нова, /при Харківській О. Ц. Раді, „Видавнича комісія ма€ на меті журнал по змісту упростити, зробити його більш цікавим для рядового члена УАПЦ" (Ц. і Ж., ч. 5. 1927 р., стор. 461).

Цінним з цього погляду був заклик Харківської Видавничої Комісії в наступному ч. 1/6 журналу в 1928 р. Писали там: „Час минає. Ніхто нігде не пише історії відродження й життя УАПЦ. Прекрасні, надхнені з воістину історичними подіями часи відродження нашої Церкви зникають з нам'яті піонерів нашого церковного святого діла. Треба вміти своєчасно й правдиво записати все для історії. Отже Комісія про.хає всіх тих, хто близько стоїть і спочатку був біля нашої церковної справи, викласти на папері все, що було, пригадати хронологічні дати подій, імена діячів й назви міст та сел. Бажано, аби кожна округа в хронолічному порядку українізації переписала всі парафії, пригадала, хто з місцевих вірних взяв участь активну і який священодіяч допоміг їй організуватись. Добре було б, аби О. Ц. Ради дали список священ о діячів й зазначили, коли й ким хто висвячений і т. інше. Все це потрібно записати, надрукувати й передати до матеріялів історії нашої Церкви" (Ц. і Ж., ч. 1(6) 1928 р., стор. 69).

В останньому ч. 2/7 журналу 1928 р. жодного вже оголошення ні від Видавничої (Комісії ттри Харківській Окр. Ц. Раді, ні від ВПЦРади нема. Отже, треба думати, що видавці вже знали про те, що „Церква і Життя" більше не вийде, але подати про це, як і про причини невиходу, не сміли. (Очевидно, що журнал УАПЦер-кви ,,Церква і Життя" після півторарічного існування вмер не своєю смертю ...

Інших видань церковно-релігійної літератури, які заслуговували б уваги, не було, крім журналу „Церква і Життя"; навіть на відбитки окремих статтей з журналу, клопотати про що Президія ВПЦР доручила Відповідальному Редакторові, радвлада згоди, як видно, не дала. ВПЦРада звернулась до влади за дозволом на друк церковного календаря на 1926 р., але 'присланий на цензуру мате-ріял так залежався і загубився, що проминув час, належний для випуску календаря. Відшукав його в ДПУ прот. Л. Юнаків, мате-ріял пристосували тоді до календаря на 1927 р., в якому він і ви-Ійшов з дозволу влади, як вийшов також календар і в 1928 р.; тираж їх був по 3000 примірників.

 

• ВКонтакте